Старий Львів

  Вчора був сумний день. В'язниця на Лонцького. Я вже багато про це читав, але реалії перевершують опис. Погано те, що всі режими неспроможні утримаються від спокуси швидко-швидко трансформувати інакодумство в кримінальне діяння. Владі мало практично некарного свавілля, треба ще крові "по закону". Для мене просто дивовижна одна деталь - будь-який режим чомусь відразу акцентує увагу на корінній, місцевій нації. Що поляки, що німці, що потім СРСР одразу переслідує місцевих. Думаю саме тому, що вони місцеві. Це їхня земля. У Львові найглибший слід залишила Польща. Скрізь або дуже помітні, або ледь помітні польські написи. На склі під'їзду з двох половинок на одній нічого немає, повоєнна, а на другій половина польського "Боже (Храни)", і так скрізь. А найменшій німці. Вони тільки зруйнували синагогу на Староєврейській вулиці. Сами не строїли.

Вчора ж відкрили для себе абсолютно новий пласт Львова. Я думав Львів – це історичний центр, після якого починаються новобудови. Ні. Не так. Навколо центру на кілька кілометрів тягнеться кільце садиб, маленьких та великих палаців, котеджна забудова 20-30-х років із дуже цікавою архітектурою. Виявилося випадково – приїхали до музею Труша, а він зачинений. Гуляли довкола.  Довго.  Фото музей-майстерня Труша. Там все таке.

     Сьогодні мі – бажані гості. У нас гід – Ігор UR4WG. відразу з'являється тисяча деталей та коментарів до того що бачимо. Точніше просто бачимо інакше. У путівнику вказано ресторан - готель "Цитадель", з гарними давніми гарматами по периметру. І незрозуміло, до чого вони тут. Ігор розповів, що 4 вежі цитаделі часів російсько-турецької війни охороняли військову ділянку одного із семи пагорбів Львова. Саме наібільша вежа наразі ресторан.

Пізніше німці тут утримували кілька тисяч полонених італійців, коли Італія після смерті Дуче приєдналася до союзницьких військ. Вони миттєво перетворилися із союзників на військовополонених. Схибності долі. Це слова бабусі Ігоря : вони сильно страждали від холоду, бо швидше за все каземати не опалювалися.

І так у всьому. І не один раз. Я давно помічав на дахах старого Львова однакові трикутні рамки. Іноді під ними були телевізійні хвильові каналі, іноді ні. Дивувало те, що вони однакові: горизонтальна планка з гребенем вертикальних паличок. Завжди близько до краю даху.

  Виявляється ще з моменту появи у продажу лампових радіоприймачів польска влада встановлювала колективні "стійла" для охочих розмістити свою антену на даху. За окрему плату на один із "стовпчиків" горизонтальної планки одою з щогл (друга була в кінці даху з іншого боку) вішали LW і спуск до квартири. Перші приймачі були дуже недосконалі і без зовнішніх антен не працювали зовсім.

Потім на вцілілих та відновлених стали встановлювати колективні антени спочатку метрового діапазону, а потім і дециметрового. Але початок – колективні антени для перших лампових приймачів. Будете у Львові, зверніть увагу на дахи. Побачите дуже багато цікавого. Дахи, якщо вони не течуть, переробляють в останню чергу.

А як же з антенами львівських радіоаматорів? Скрізь давно та погано. Просто за кілька хвилин Ігор показав будинок та залишки антени Віндом UY5XL. Одиночний дріт йшов уздовж стіни на ізоляторах (два нижніх видно на фото на другому поверсі (виділено світлом) до даху, а там на тих же трикутних стоялах. Швидше за все. Напевно не відомо, але логіка говорить що швидше за все так. Можна лише припустити градус його стосунків із сусідами.

Може, це була широкопоширена в той час VS1AA. Але точно щось схоже. Перша половина дня завершилася дружнім обідом у такій же як і навколишні будинки та провулки звивистої корчми. І було дуже смачно.  Родзинкою на торті були величезні сантиметрів по п'ятдесят чебуреки. Фотографію не публикую щоб ви не захлинулися слюною. Може бути потім, при особистій зустрічі, за таким же дружнім столом.