Учора був день пішохода. Надихнувшись маршем кришнаїтів зранку вирушили гуляти. Крок у бік від центру і відкриваються нові території, які потребують дослідження. А території величезні. Як, наприклад, собор Святого Юра, а точніше резиденція метрополіта Андрія Шептицького.
Виявляється дуже багато з історії проходить повз нас та ми дізнаємось як було через століття. Відчуття особистої участі виявляється дуже приємним. По каменях століть гуляють мої дівчатка
А ще тішить те, що на відміну від безцінних експонатів музеїв, витвори мистецтва, що мають цілком конкретні ціни, навіть під час війни не сховали в запасники і їх можна не лише подивитися, а й купити на аукціоні. Включаючи роботи Марii Прiмаченко. 
Стартові ціни від півтори тисячі доларів. А ми дивимося безкоштовно. Відчуття пасажира Титаніка з третього класу, який випадково забрів на верхню палубу :-)
Про себе (тихо) іронізую над описом робіт художників. Начебто і справді можна описати про що графіка
Набагато більше вражають ціни. З'ясовується, що мозок таки коштує дорого. Особливо вільний.
А все одно дух міста тішить більше на вулицях. Цікаво стежити за публікою. Представництво велике: Європа, араби, індуси, ближній схід. Незавжди скажеш звідки якщо не в xiджабi, але те, що іноземець видно відразу. Перехрестя. Машин немає. Але немає і світлофора. Не наші стоять спантеличені озираючись. Як поводитися незрозуміло. Інструкцій чекають. Поки якась наша поліська дитина з волошковими очима і зачіскою з розпатланого вітром льону не попреться через дорогу. Тоді вони розуміють, що водій їм поступиться і починають рух :-)
Але надвечір число квадратних кілометрів позначається на стані стоп і блаженна лiжка і кондиціонера - межа мрій. Не завадив навіть описаний раніше шум - сон прийшов одразу, без фантазій про радіо :-)